Коли сльози свекрухи перестали литися, Макс вирішив поговорити зі мною, щоб вирішити що ж робити з його мамою. Я не безсердечна людина, я розумію, що не можна свекруху залишити без копійки. Але при цьому я не настільки добросерда, щоб прийняти її під наш дах. Загалом я вирішила, що ми можемо виділяти їй щомісячну допомогу, за умови, що вона щоразу прийматиме її саме від мене і не просто так, а з певними словами

Свекруха всі роки вела дуже вільний спосіб життя. Вона жодного дня у своєму житті не працювала офіційно. То торгувала в наметі, то під’їзди мила, то наймалася як нянька стежити за чужими дітьми. Ось тільки ніде довго свекруха не затримувалася, а всьому провиною її гостренький язичок. Мене вона теж одразу охрестила царицею ферми, так я в неї і залишилася, незважаючи на те, що ми вже багато років живемо разом із Максимом в офіційному шлюбі, і маємо спільну дитину.

І ось зараз Ніна Павлівна розраховувала на те, що у 55 років вона вийде на пенсію, і отримуватиме допомогу від держави. Я знала, що вона помиляється. Все змінилось і вона точно не проживе на те, що отримуватиме.

Я кілька років тому пропонувала свекрусі влаштувати її офіційно до себе на ферму, але вона тоді висміяла мене:

— Я корінна Киянка, не забувай, з ким розмовляєш. Яка ферма мені?

Такої зухвалої впевненості свекрусі додавало ще й те, що в неї був заможний коханий-сусід. З рідним батьком Максима вона розлучилася, коли моєму чоловікові виповнився рік. З того часу офіційно так ні з ким і не жила.

Коханий добре допомагав їй, незважаючи на те, що сам мав сім’ю. Його дружина знала про Ніну Павлівну і не жалувала мою свекруху. А потім коханий відзначив своє шістдесятиріччя і станом здоров’я йому стосунки зі свекрухою стали вже не цікаві. Відповідно, і свекруха також отримала відставку.

І ось настала зоряна година сусідки. Вона не втрачала нагоди посміятися з Ніни Павлівни, вигадуючи їй за всі роки, які чоловік крадькома бігав до моєї свекрухи.

І ось тепер, коли свекруха не має ніякого доходу, вона прибігла до свого сина. Мені дуже добре із сусідньої кімнати було чути, як вона плаче та скаржиться Максимові.

— Нікому, синку, я не потрібна. Ні державі, ні своєму Льові, та й тобі не потрібна. Але ти, можливо, й хотів би допомогти своїй мамі, але ось твоя мегера тобі не дозволить. Ти ж без її дозволу і чхнути не можеш. Живеш у її домі. Казала тобі, не їдь з міста. А може ти зі мною повернешся? Чого тобі в селі робити, а там столиця все ж.

При всіх своїх висловлюваннях свекруха навіть не вважала за потрібне знизити голос, щоб я не почула її голосіння. Я відчинила двері на кухню і запитала:

— А ви не вважаєте, що це не тільки не тактовно, а й безглуздо так говорити про людину, від якої залежить ваш майбутній добробут?

На що свекруха відповіла мені:

— Тебе забули спитати. Я правду говорю, а на правду не ображаються.

Я просто розвернулась та пішла. Сперечатися з такою людиною марно, вона все одно залишиться при своїй точці зору.

— Я житиму у вас, а свою квартиру здаватиму.

Коли сльози свекрухи перестали литися, Макс вирішив поговорити зі мною, щоб вирішити що ж робити з його мамою. Я не безсердечна людина, я розумію, що не можна свекруху залишити без копійки. Але при цьому я не настільки добросерда, щоб прийняти її під наш дах. Загалом я вирішила, що ми можемо виділяти їй щомісячну допомогу, за умови, що вона щоразу прийматиме її від мене зі словами:

— Дякую, донечко, щиро за допомогу!

Макс спробував мене переконати, але грошима в нашій сім’ї завідую я, тож і останнє слово за мною. Свекруха грюкнула дверима і заявила, що вона краще не їстиме, ніж скаже такі слова. Але я впевнена, що через тиждень вона зателефонує і скаже що згодна, така вона людина.

Просто звикла жити за рахунок когось, а гордість для неї – це пусті слова. А я? А я так і залишусь королевою ферми, зате чутиму щомісяця добрі слова від свекрухи.

Головна картинка – pexels.

Джерело: intermarium.news

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register