Я почала періодично відмовляти своїй дочці, говорити їй, що з онукою я зможу посидіти наступних вихідних. Донька висловлює своє незадоволення. Вона не розуміє того, як я можу так чинити, і чому для мене онука це не найбільше щастя. Я почала почуватися винною, адже це я вирушила у вихідний за покупками для себе, а не сиджу з онукою

Цікаво, чому багато хто вважає, що всі жінки, які вже стали бабусями, хочуть постійно няньчитися з онуками?

Ось я ростила своїх двох дітей практично одна. Я була їм і мамою, і бабусею, і татом. Ніколи мені ніхто не допомагав ні грошима, ні фізично. З чоловіком ми розлучилися, тільки платив копійчані аліменти. Моя мама мала недуги, вона фізично не могла мені допомагати з дітьми. А свекруха навіть не згадувала про те, що вона має онуків.

Я запам’ятала ті моменти з життя, що я постійно працювала. Вечорами я часто думала: де мені взяти грошей, як заощаджувати правильно, як встигнути приділити час дітям і як вчасно здати свою роботу. Ось так і пройшла більша частина мого життя. Моя молодість пройшла у турботах та праці.

І тепер мої діти виросли. Дочка вже створила свою сім’ю, а син живе із дівчиною.

Я помічала, що в мене з віком стало все менше сил. Мені все частіше хочеться побути одній, просто почитати книгу чи відпочити. А іноді навпаки, приходить бажання провести свій час більш активно. Наприклад, вирушити з друзями на якусь екскурсію. Тільки от у мене це не виходить, тому що моя дочка постійно у вихідні дні привозить мені онучку.

Я дуже люблю її, але мені часто спадає на думку те, що я не хочу так часто з нею проводити свій час. За ці думки мені перед собою дуже незручно, але що вдієш, адже вони мене постійно переслідують.

Я почала періодично відмовляти своїй дочці, говорити їй, що з онукою я зможу посидіти наступних вихідних. Донька висловлює своє незадоволення. Вона не розуміє того, як я можу так чинити, і чому для мене онука це не найбільше щастя. Я почала почуватися винною, адже це я вирушила у вихідний за покупками для себе, а не сиджу з онукою.

Я, звичайно, розумію, що онуки — це щастя! Але через своє минуле мені хочеться їх любити на відстані, а не проводити з ними всі свої вихідні дні. Тобто не бути для них нянею. Можливо, це мій егоїзм, ну пробачте.

І ось зовсім недавно я дізналася, що дівчина мого сина при надії. Вони вирішили просто розписатися, без урочистостей. Я дуже рада цьому. А з іншого боку замислююся, що у мене тепер буде 2 онуки, і мені якось не надто добре стає. Мої подруги узагалі не розуміють, чому я так реагую на все. Мовляв я стрибати від щастя повинна і мріяти про те, як носитиму діток на руках.

Але ніхто не замислюється над тим, що я з 18 років живу тільки для когось. Спочатку я доглядала за своєю не здоровою бабусею, потім за мамою. Пізніше заміж вийшла, пішли діти. Я постійно працювала. Я майже все своє життя віддала комусь.

Я вірю, що маю право на власне життя. Я вже не молода людина і єдине що хочу – це спокій. Але донька і всі знайомі мене не розуміють. Хіба я не маю права на спокій.

Головна картинка – pexels.

Джерело: intermarium.news

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register