Минув понад місяць, як дружина пішла від них до іншого чоловіка. Син залишився з Олександром. Віра щодня дзвонила, розмовляла з Дмитриком, обіцяла йому приїхати. Але минали дні, а мама так і не з’являлася

Олександр тихенько зайшов до кімнати. Дмитрик міцно спав. З прочиненого вікна віяло прохолодою. Саша прикрив вікно і тихенько вкрив сина ковдрою. Дмитрик не прокинувся. Чоловік трохи постояв біля ліжка, важко зітхнув і вийшов з кімнати.

. Син дуже сумував. Олександр сердився. Він дзвонив колишній дружині, навіть намагався зустрітися із нею.

— Сашо, як тільки влаштуюся, одразу заберу Дмитра. Потерпіть трохи. Ти батько. Ми маємо рівні права. — повторювала вона раз у раз.

— Але дитина маленька, всього чотири роки, — заперечував їй Сашко, — Ти б могла зайти, погратися з сином. Він чекає на тебе.

— Як буде час, обов’язково забіжу, — обіцяла Віра.

Та замість того, щоб прийти колишня дружина почала телефонувати дедалі рідше, а потім і зовсім зникла. Дмитрик підростав. Сашко змінив роботу. Син звик чи вдавав, що звик. Цю тему не порушували.

Їм дуже не вистачало грошей. За порадою друзів Олександр подав на аліменти.

— Ти, що з глузду з’їхав? – тараторила Віра в слухавку. — Звідки в мене зайві гроші? Це твоя мені відплата? Я все одно не повернуся.

— Та повертатися й не треба, — заперечував їй Сашко, — Ти просто забула, що наша дитина щодня хоче їсти. Цього року Дімка йде до школи. Ти ж сама говорила, що у нас із тобою рівні права.

Коли Дімі виповнилося десять років, Олександр познайомився із доброю та симпатичною жінкою. Вона самостійно виховувала доньку. Чоловік почав замислюватися про нову родину.

— Дмитре, як ти думаєш? — Почав він розмову, — Добре ж буде, якщо я одружуся. У тебе з’явиться мама та сестра. Заживемо однією дружною сім’єю.

— Тату, — насупився хлопчик, — А як же мама? Ти одружишся, а вона повернеться. Що тоді робитимемо?

— Вона не повернеться, — здригнувся Сашко, — Ти що, досі на неї чекаєш?

— А раптом? – кивнув Діма. — Давай ще почекаємо? Будь ласка.

Слова сина глибоко засіли в душу Олександра. Він всім єством відчув увесь розпач своєї дитини. Саша вийшов із кімнати і заплакав. Одруження, звісно, так і не відбулося.

Минуло багато років. Олександр Михайлович тихенько зайшов до кімнати. Дмитро спав, але почувши кроки батька, прокинувся.

— Тату, ти чому не спиш? — промимрив він.

— Та хотів ще раз на тебе подивитись. Так рідко тебе бачу. Дуже скучив.

Діма схопився з ліжка.

— Ходімо на кухню, — запропонував він, — Посидимо. Чайку вип’ємо чи щось міцніше.

— Як дружина? Як робота? Онуки пустують? – запитав Олександр Михайлович.

— Все нормально, тату. Я до тебе з пропозицією, — почав розмову син, — Ти тут один. Часто відвідувати тебе не можу. Ми з дружиною порадилися, переїжджай до нас. Приглядатимеш за онуками, поки ми на роботі.

— Не знаю, чесно, — знітився Олександр Михайлович і розплакався, — У тебе своя сім’я. Я буду тільки заважати.

— Татку, — обурився Діма, — Що ти таке кажеш? Ти в мене один. Я дуже тебе люблю. І всі ми тебе дуже любимо. Ти нам дуже потрібен. Переїжджай до нас, і навіть не роздумуй. І ще, — Діма закашлявся, — Я хочу попросити в тебе вибачення. Я дуже завинив перед тобою.

— За що, синку? – здивувався Олександр Михайлович. — Ти чудовий син! Я пишаюся тобою!

— Тату, я зараз дорослий. В мене своя сім’я. Ти пробач мене, бовдура, я був маленький. Ти ж не одружився тоді через мене? Я, мабуть, зіпсував тобі все життя.

– Що ти, що ти, – махнув рукою Олександр Михайлович, – Не думай про це. Як би все склалося, невідомо. А так, он ти в мене який гарний, розумний, здоровий. Все гаразд. Не переживай. — Потім трохи подумав та продовжив. — Ти досі згадуєш матір?

– Раніше згадував часто, – усміхнувся Діма, – А як з’явилися свої діти, викреслив її зі своєї пам’яті. Дивлюся на них і не можу збагнути, як вона могла мене покинути?

— Ти її вибач, — зітхнув Олександр Михайлович, — Відпусти образу. Будь-яка образа і злість спопелить твою душу. Життя складна річ. Не всім дано прожити його із честю.

— Тату, — Дмитро підвівся і обійняв батька, — Ти в мене найкращий тато-мама на світі. Я дуже тебе люблю. Дякую тобі за все.

Фото ілюстративне.

Джерело: intermarium.news

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register