Я не могла бути поруч з мамою стільки, скільки їй було потрібно. Довелось найняти доглядальницю. Яким же було моє здивування, коли я побачила мамин заповіт після того, як її не стало

З рідних у мене залишилася лише мама. Тільки жила вона у сусідньому місті і зі здоров’ям мала негаразди. Я ж працювала, винаймала квартиру і влаштовувала своє особисте життя. Погодьтесь, у двадцять сім не поїдеш залишивши все і не доглядатимеш маму. Та й за що б ми там жили удвох? Тож я найняла їй помічницю. Дівчину – студентку, яка жила у мами і була на підхваті постійно.

Я оплачувала її послуги, а їй треба було купувати продукти на гроші з пенсії. Студентку це влаштовувало.

Згодом, я вийшла заміж і ми з чоловіком узяли квартиру в іпотеку. Дівчина, що доглядала мою маму, теж закінчила навчання і влаштувалась у аптеку поруч з нашим домом. Мамі постійний нагляд не був потрібен. Просто повинна була бути поруч жива людина, яка могла б виконати дрібні доручення і прибігти одразу у разі чогось. Всіх все влаштовувало.

Я приїздила до мами щовихідних, а доглядальниця їхала додому. У нас із нею були спокійні, рівні відносини. Вона була порядною людиною, і я намагалась робити все, аби вона не залишила маму одну.

Як же я здивувалась, коли після того, як не стало минулого року моєї мами, дівчина показала мені заповіт на її ім’я. Я так і сіла. Як? Коли? Чому я не знала?

Уже пів року маю мороку. Добре, хоч чеки зберігала щоразу, як переказувала зарплатню дівчині. А та з доброї і порядної перетворилась на геть іншу людину. Але нічого. Я вірю, що все буде добре.

Людмила Г.

Головна картинка – pexels.

Джерело: intermarium.news

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register