Мамо, знаєш що. Не треба приїжджати до нас на весілля. Ну сама подумай, Артур із багатої сім’ї, на весіллі весь вищий світ буде, і ви! Від батька вічно чути свинями. Уявляєш, який контраст

— Алло, мамо, Артур покликав мене заміж, уявляєш? Я так мріяла про це, потрапити до його родини!

Валентина раділа за доньку. Розумниця, красуня, їхня Катруся. Вони з батьком завжди допомагали та підтримували її. Після школи донька мріяла вступити до школи моделей, зовнішність та фігура дозволяли. Але були потрібні гроші на навчання. Батько здав бичків і свиней, грошей якраз вистачило на навчання. Дочка Катя приїжджала додому в село рідко, міське життя закрутило її, мов вихор. Дівчина почала сама заробляти, беручи участь у фотосесіях та показах.

Артур був єдиним сином великого начальника, тато ні в чому не відмовляв. Зі своїми батьками Катя нареченого не знайомила, і в гості до міста ніколи їх не запрошувала. Посилаючись на те, що їй ніколи, у них з Артуром дуже насичене життя, часто літають за кордон.

Валентина працювала техпрацівником у лікарні, і на роботі часто хвалилася доньчиними фотографіями.

— Валентино, чому ж Катя не привозить свого нареченого познайомитись? Може, соромиться батьків?

— Ну що ти, Алло, Катруся нас із батьком дуже любить.

— Ну, коли вона останній раз приїжджала, і не згадаєш. А дзвонить часто?

— Та того тижня дзвонила, Катруся виходить заміж. Тепер нам треба думати, де взяти гроші на подарунок.

— Доню, а коли ж ти приїдеш і познайомиш нас з нареченим? Батько зробив гарну наливку, скуштував би із зятем.

— Мамо, та яка наливка, ти що? Ніколи нам приїжджати, готуємось до весілля, стільки всього треба зробити.

— А коли весілля, дочко? Треба ж нам із батьком теж готуватися, одяг купити.

— Мамо, знаєш що. Не треба приїжджати до нас на весілля. Ну сама подумай, Артур із багатої сім’ї, на весіллі весь вищий світ буде, і ви! Від батька вічно чути свинями. Уявляєш, який контраст? Адже ви й виглядаєте по-сільському, і не вмієте поводитися у суспільстві. Ти тільки уяви, що я відчуватиму.

— Добре, дочко, ти нас не побачиш.

Валя не знала, як сказати чоловікові. Він так чекав на цей день, мріяв побачити улюблену доньку у весільній сукні, побажати щастя. Ціла стіна в вдома була обвішана фотографіями доньки, батько точно пам’ятав всі дати, коли було зроблено фото, і часто милувався красунею Катериною.

— Любий… Катя попросила не приїжджати на весілля. Каже, що їй буде соромно за сільських батьків.

— Та як же це так… Як же так, Валю… Я ж так чекав цього дня, коли буду видавати доньку заміж. А вона навіть бачити нас не хоче, соромиться.. Та що ж це.

Михайло зблід. Валентина дала склянку води.

— Михайле, та не переймайся ти так. Ну не підемо, нічого страшного.

Вночі довелося викликати швидку, таки сильно засмутився.

— А знаєш, що? Ми все одно прийдемо на весілля і привітаємо, маємо право! Не буде вона нам вказувати!

Валентина не хотіла цього робити, але бачила, що чоловіка не зупинити. Знайти дату весілля і ресторан було не складно. Артур був відомою особою, і в інтернеті була інформація про весілля. Валя попросила співробітницю знайти, бо вдома не було інтернету.

Взяла у подруги гарну сукню, купила Михайлові новий костюм, і вони поїхали в день весілля дочки до неї в місто. Зайшли в ресторан, коли весілля було у розпалі, гості вітали молодих.

Валентина з чоловіком, з букетом квітів у руках тихенько зайшли до зали. Коли ведучий запитав, хто ще хоче привітати молодих, Михайло голосно вигукнув: «Ми хочемо!»

Ведучий запросив їх пройти та привітати молодят.

— Артуре та Катю, вітаємо вас зі створенням сім’ї! Живіть довго і щасливо, і нехай ваші діти завжди пам’ятають своє коріння, хто вони, і звідки, шанують і поважають батьків, не соромляться їх. Гірко!

Михайло поклав букет квітів на стіл, де сиділи Артур і Катя і, взявши за руку дружину, вийшов із зали.

Артур з подивом дивився на Катю.

— Хто ці люди, Катрусю?

— Це мої… родичі.

Артур наздогнав Михайла з дружиною.

— Куди ж ви, стійте, залишайтесь на весіллі! Катруся казала, що не має родичів, після того, як не стало її батьків, вона ні з ким не спілкується.

– Як не стало? Ми живі… Поховала нас донька завчасно.

— Ви її батьки? Як же так. Навіщо вона збрехала?

— Катя нас соромиться, Артуре. Ми прості люди, не створені для вищого суспільства, грошей не маємо, поводитись, як слід, не вміємо, от вона і збрехала, що її батьків вже немає серед живих, щоб за нас не червоніти.

— Вибачте, що так вийшло… Я не знав… Вибачте.

— Артуре, я бачу, ти хороша людина. Не ображай Катрусю, живіть щасливо!

— Добре, мамо. Ми обов’язково приїдемо до вас у гості та виправимо цю незручну ситуацію. Ходіть за стіл, залишайтеся!

— Та ні, ми підемо, не хочемо псувати дочці свято. Вона не хотіла нас бачити.

Минуло 3 місяці. Катя так і не зателефонувала батькам та не приїхала.

Валентина розвішувала у дворі білизну. Під’їхало таксі, і з машини вийшла Катя із сумкою. Валентина продовжувала робити свої справи.

— Мамо, привіт. Я приїхала. Ти не рада чи що?

— Привіт. Чого приїхала?

— Тобто чого? Я взагалі то додому приїхала.

— Аа… Додому, значить.

— А батько вдома?

— На тому світі батько.

— Що за жарти, мамо?

— Це не жарти. Хоч ти й поховала нас раніше, але по-справжньому батько відійшов у засвіти місяці тому. Не чекав він такої підступності від любої доньки. І я тобі цього ніколи не пробачу. Ти позбавила мене чоловіка та доньки. Їдь назад, тобі тут більше немає місця.

Катя зайшла до хати. Тиша. Батькового ліжка не було. Її фотографій на стіні також. Все у будинку було чужим. Наче вона й не жила тут 17 років.

— Мамо, я не могла приїхати раніше, ми з Артуром 3 місяці були за кордоном, на острові, там погано ловив інтернет. Артур вичитав мене за неправду. А ще… Ми розлучатимемося, як виявилось, ми з ним занадто різні, нам вистачило 3 місяців, щоб це зрозуміти. Я думаю рвонути за кордон, укласти з агентством контракт. Адже світ не зійшлося клином на одному Артурові.

— Живи, Катю, як знаєш. Прощай.

Гримнула хвіртка. Пішла.

Валентина зайшла в будинок і розплакалася. Як же так, що стало з тією дівчинкою, адже вона була доброю і ласкавою в дитинстві? Немає в неї більше дочки, треба звикати. Катя свій вибір зробила. Валентина випила заспокійливе і довго дивилася у вікно. Краще самотність, ніж така донька.

Фото ілюстративне.

Джерело: intermarium.news

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register