Мовне питання: історія та наслідки…

Мова – це душа та кров нації. В першу чергу, коли ми бачимо іноземця ми його ідентифікуємо за його зовнішністю. Колір шкіри – це перше, що кидається нам в очі. Потім, коли ми починаємо з ним розмову саме за допомогою мови ми дізнаємося із якої він країни. Зараз расова приналежність вже не є визначальною для багатьох держав світу, особливо це стосується розвинених країн. Часто можна побачити чорношкірого німця, англійця, француза або американця. Проте, завжди представник цієї країни володітиме німецькою французькою або англійською мовою.

Відтак, саме мовний фактор є тим, що об’єднує представників певного народу та певної культури. Філологами доведено, що мовні конструкції відображають менталітет народу. Так англійська мова більш адаптована для ведення бізнесу раціональними англосаксонцями, а українською легше передати свої почуття та переживання емоційним українцям.

Проте мова не завжди була основним засобом ідентифікації народу. В часи, коли держави були племінними союзами або об’єднаннями основним ідентифікатором була релігія. Проте із приходом «романтичного» ХІХ століття саме мова – засіб вираження людських думок, емоцій та прагнень стала основою для формування людської спільноти. На жаль, у цей період в українців знову намагалися відібрати їхню державність.

Тоді мовна ознака стала основою для ідентифікації українців як окремої нації, чогось від’ємного від інших народів, що проживали в тих імперіях що й українці. Як вказувалося вище, раніше такою ознакою було віросповідання. Тому в Речі посполитій українців об’єднувала боротьба за віру. Церква була тією твердинею, яка захищала українську ідентичність. Тому керівництво російської імперії не вбачало складнощів в асиміляції українців. Навіть при ліквідації Запорізької Січі останні запорожці відмовилися воювати проти «одновірців» та здалися без бою. Здавалося українській справі настав кінець. Цього разу вже остаточно.

Проте через 23 роки світ побачив шедевр Івана Котляревського «Енеїда». І з цього моменту розпочалося національне відродження українців саме як носіїв солов’їної мови. Так зване «довге» ХІХ ст.» – це час коли українська ідея втілювалася саме у діяльності в культурно-літературному напрямку, де мова була незамінним інструментом, основою творіння.

Після полум’я, яке ледь не спалахнуло на іскрах, що втілилися у життя словами Тараса Шевченка, імперія побачила реальну загрозу, яку несе Слово. І не забарилася із відповіддю.

Спочатку вийшов Валуєвський циркуляр. Це було розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії, яке забороняло друк будь-якої продукції, окрім художньої, українською мовою. Саме у ньому на законодавчому рівні було закріплено фразу «ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може», а також було названо українську мову «нарєчіям». Хоча заборона не стосувалася друку художньої літератури, проте цензори використовували його і для ускладнення видавництва творів українських письменників.

Попри очікування, заборона лише згуртувала українське національне середовище. Після цього видаватися українською мовою стало ознакою революційної боротьби, що лише підбурювало романтичні уми українських інтелектуалів. Це зумовило видання Емського указу, який вже повністю заборонив будь-яке видавництво українською мовою.

Такий стан речей призвів до перенесення центру української боротьби до Галичини, яка перебувала у складі Австро-Угорщини. Після цього її стали називати «Українським П’ємонтом» за аналогією з італійським регіоном, із якого почалося відродження Італії, що врешті призвело до утворення італійської держави.

На основі діяльності українських інтелектуалів упродовж ХІХ століття у 1917 році ненадовго відродилася українська держава. І мова стала ключовим фактором цього процесу. У більшовицькій імперії, яка поглинула українські землі у ХХ ст. було заведено декларувати свободу та рівність. Уся чорна справа робилася неофіційно. Це ж стосувалося і української мови.

Жодних офіційних заборон не було. В СРСР навіть не було єдиної державної мови. Але це не заважало російській мові бути домінуючою у всіх сферах суспільного життя. Так 70-ті роки минулого століття стали періодом тотальної русифікації України. Мало хто знає, що Луганськ на початку 70-х років був переважно україномовним. Проте, негласні дії із витіснення рідної мови українців дали свій результат, який ми бачимо зараз.

Важливість мовного питання показує карта окупованих територій, яка збігається із поширенням української мови на Донбасі.

Після століть гноблення лише потужна підтримка українізаційних процесів на загальнодержавному рівні допоможе відновити історичну справедливість і дозволить врешті Україні заговорити рідною мовою, яка, між іншим, визнана однією із наймилозвучніших у світі.

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register