Основоположні правила життя в Україні. З чого все починалося?

В Україні склалася парадоксальна ситуація. Ми – нація, представники
якої ще понад триста років тому уклали протоконституцію. Повноцінною вона
не стала лише тому, що тоді українцям не вдалося здобути державність.

Як відомо, писане право віддавна вважалося однією з ознак цивілізацій,
адже воно прийшло на зміну звичаєвого права, яке часто ґрунтувалося на
забобонах, тобто експлуатувалися людські страхи та упередження. Писане
право ж мало певну аргументацію, тобто більше базувалося на людському
інтелектуальному потенціалі. Хоча, звичайно, також часто упроваджувалося на
силі та авторитеті правителя, який укладав цей збірник писаного права.

Так чи інакше, кожна цивілізація античного світу мала свої записані
збірники законів від «стовпа Хамурапі» до римських кодексів. У варварських
протодержавах, що утворилися на уламках Римської імперії теж почали
видавати збірки законів, які називали «правдами».
Саме таку назву вибрали для свого народу і правителі давньої Русі, яка
багато в чому запозичила систему державного управління та контролю теж від
Римської імперії, щоправда, Східної – Візантії.

Історія писаного права в Україні досить давня, сягає тисячі років. Перший
відомий збірник законів давньої Русі дійшов до нас під назвою «Руська
правда». Він був виданий за часів правління Ярослава Мудрого. Немає нічого
дивного, що саме князь, який прославився своєю любов’ю до науки та освіти
вирішив записати основні закони. Зміст Правди настільки відрізнявся від
традиційних давньо-общинних, племінних тих самих «неписаних правил», що є
підстави вважати, що князь не просто записав устої, які вже діяли, а справді
намагався впровадити нові норми законодавства.

Найцікавішими пунктами була заміна принципу кровної помсти на
грошові штрафи. Такий різкий спосіб зміни пріоритетів був шоком для людей,
оскільки штраф передбачався навіть за вбивство. При цьому, за розміром
штрафів можна судити про яскраво виражену нерівність у суспільстві, оскільки
штрафи за вбивство різних за статусом людей суттєво різнилися. Проте, ця
норма не прижилася у нашому соціумі і за тисячу років.

В подальшому «Руська правда» удосконалювалася. Вже сини князя
Ярослава видали свій збірник законів, який назвали «Правдою Ярославичів». В
тій чи іншій мірі цей документ був основою для правових відносин до
остаточної втрати державності українськими землями у XV-XVI ст.
Наступними актами, які визначали правові відносини між українцями
стали Литовські статути. Їх було видано три упродовж XVI ст. Саме в цих актах
визначалися, зокрема і права селян, тобто встановлювалася і описувалася та
сама сумновідома панщина.

Запорізька Січ жила за звичаєвими правами степовиків із елементами
давньоукраїнських звичаїв, які змішалися з основними постулатами
Християнської віри. Це пояснюється тим, що у козаків, по суті не було ні сильно розвиненого господарського життя ні загалом цивільного життя як
такого до часу повстання під проводом Богдана Хмельницького.
А вже з утворенням Гетьманщини цивільні жителі цієї української
держави продовжували користуватися тими ж Литовськими статутами із
певними змінами, що вводилися актами гетьманів (які стосувалися тієї ж
панщини).

Цікаво, що литовські статути зберігали свою актуальність на українських
землях до кінця XVIII ст., поки не були остаточно витіснені правовими актами
Російської імперії.
В той час у Європі на зміну Середньовічним правдам та іншим привілеям
прийшли кодекси та конституції. Тобто у Європі конституції – основоположні
документи, які закладали основні принципи існування суспільства, почали
прийматися лише у кінці XVIII ст. Пилип Орлик такий документ написав на
його початку. Російська ж імперія так і не спромоглася прийняти повноцінної
конституції.

У радянський період конституції СРСР та УРСР як і більшість документів
того часу носили декларативний характер.
Тому ми можемо дійсно не лише гордитися першістю конституції Пилипа
Орлика у правовій теорії, адже це був дійсно передовий документ на той час,
який був створений не в університетських лекторіях, а реальним політичним
лідером в умовах збройної боротьби за відновлення державності.

І, мабуть, українським можновладцям, які будували засади української
державності у 90-х роках ХХ ст. потрібно було орієнтуватися не на радянські
декларативні документи, а на козацьку конституцію Пилипа Орлика, яка, хоча в
основному і втратила свою актуальність, проте деякі її статті щодо створення
механізмів запобігання узурпації влади та корупції точно не були б зайвими у
сучасній українській політико-правовій системі.

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register