Дебальцеве, як це було?

Історія останніх кількох сотень років боротьби українського народу за свою свободу – це, в основному історія яскравих перемог на полі бою, героїчних подвигів бійців, які боролися за свій народ, і, на жаль, часто не отримували позитивного стратегічного результату. Тобто, українці часто вигравали битви, проте програвали війни. Таке враження, наче прислів’я «виграти битву – не означає виграти війну» нашому народу було невідоме.

Проте, події сучасної війни українців за власну свободу суттєво відрізняються від уже згадуваного відомого історичного досвіду. Можливо, це і є основною причиною іншого результату. Адже, вперше за останні кілька сотень років, Україна змогла утвердити, укріпити та розвивати свою державність.

Напевне, важливим компонентом цього успіху стали зміни у підходах до ведення війни. Незалежна Україна із перших днів російської агресії усвідомила, що поле бою є важливим компонентом ведення війни, проте далеко не єдиним, і навіть, не завжди ключовим. Тому із самого початку українці взялися за інформаційний аспект ведення війни. Усі виступили єдиним ключем, влада, ЗМІ, сотні самостійних блогерів-волонтерів, які старалися перемогти, зупинити або знівелювати ефективність російської пропагандистської машини, в яку протягом багатьох років вливалися мільярди доларів для промивання мізків як українцям так і громадянам західних незалежних держав.

Докладали своїх зусиль на дипломатичному фронті і українські дипломати пліч-о-пліч із українською діаспорою. І ось настав момент, коли в одній точці протистояння зійшлися усі три фронти. Цією точкою став Дебальцівський котел.

Дебальцеве мало стратегічне значення, оскільки було важливим транспортним пунктом на шляху між Луганськом і Донецьком. Відтак, контроль українськими військами цього населеного пункту погіршував комунікацію між двома псевдореспубліками, створював стратегічну загрозу у разі повномасштабного наступу українською армією. Також Дебальцеве відігравало важливу роль у зв’язку між самими українськими військовими частинами.

Тому після падіння Донецького аеропорту російські терористи зосередилися на знищенні Дебальцівського виступу, що само собою більше сприяло облаштуванню існуючих сепаратистських анклавів, ніж подальшому отриманню стратегічної переваги російсько-терористичними військами. Проте, для українців була і залишається неприпустимою думка про здачу хочу б клаптика рідної землі, тому мова про здачу Дебальцевого без бою навіть не розглядалася.

Відтак, зав’язалися запеклі бої, які тривали кілька тижнів. І пік цієї битви припав саме на період Мінського саміту 11-12 лютого 2015 року. Тоді питання втримання Дебальцевого до підписання підсумкової угоди стало питанням честі для України, аналогічно і вчасне взяття цього містечка стало таким самим важливим питання для сепаратистів. І тут важливим було саме це. В інформаційному та дипломатичному планах. На момент підписання угоди Дебальцеве було під контролем українських збройних сил. Відповідно будь-які подальші зміни ліній розмежування це вже саме по собі порушувало угоди. Також, увесь світ побачив здатність української армії виконувати бойові завдання, відповідно і оцінити її боєздатність. Після цього в контексті затяжного перемир’я, яке планувалося отримати за результатом «Мінська 2», Дебальцеве втратило своє стратегічне значення. Тому, коли стало зрозуміло, що керівництво терористів для задоволення амбіцій своїх московських хазяїв, готове закидати це містечко тілами своїх та українських військових, було прийняте єдине правильне рішення – залишити цю територію після повного виконання бойового завдання.

І тут, начебто програвши битву, Україна отримала стратегічну перемогу у війні, адже протягом боїв за Дебальцеве Збройні сили України показали, що:

  • вони здатні виконувати чітко поставлені перед ними бойові завдання (утримати плацдарм до підписання угод);

  • життя простих військових є абсолютною цінністю. Ними ніхто не буде розкидатися для задоволення будь-яких нездорових амбіцій (чи то керівництва держави чи плебсу, якому потрібно лише хліба та видовища у формі «імперського вєлічія»)

Також, внаслідок «Мінську 2» було не лише зупинено будь-яке подальше просування сепаратистів по українській території, а навпаки упродовж наступних чотирьох років Україна лише повертала собі свою землю по клаптиках, за рахунок маневрів у сірій зоні.

Тому програвши, цю маленьку битву, Україна здійснила важливий прорив у подальшій військовій стратегії, утвердивши свою державність, покращивши свій імідж у цивілізованому світі та переломивши подальший хід російсько-української війни, перейшовши від втрат території до її поступового повернення.

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register