«Колись дідух українці замість ялинки ставили на найпочеснішому місці у хаті», — інтерв’ю з майстринею соломоплетіння з Тернопільщини Софією Стрикулою


Дідух – не просто обов’язковий атрибут на столі на Святвечір, а уособлення чогось сакрального, відродження давніх звичаїв, вважає майстриня соломоплетіння з Кременеччини на Тернопільщині Софія Стрикула.

За словами умілиці, яка вже шість років виготовляє різноманітні вироби з соломи та плете дідухи, колись обов’язковим атрибутом новорічно-різдвяних свят була не ялинка. Дідух, а не зелене деревце приносили додому! А робили святковий символ із того зерна, яке вирощували самі.

Звичайно, з роками життя українців, які піддавалися впливу держав-загарбників, дещо змінилося. Люди переймали чужі традиції, переходили із власного на куплений хліб, замінили сніп на лісову красуню. Так що зараз Новий різ з феєрверками, шампанським, салатами, зрубаним деревом для декого, мабуть, не дуже контрастує з сакральним для цивілізації землеробів дідухом.

Отож що таке дідух, яким прийнято його виготовляти та що символізує цей різдвяний символ, детальніше поцікавилася в пані Софії.

Майстрине, у ваших дідухах побачила не тільки овес, але й інші зернові. Чи має якесь символічне значення те, з якого колосся виготовляти сей давній символ зимового свята?

Наші пращури дуже шанували дідух як оберег. Він, за народними уявленнями, захищав оселю від злих духів, приносив злагоду до родини, сприяв затишку та миру у домі. Дідухи можна робити не тільки з вівса, але й жита, пшениці. Кожна різдвяна прикраса в мене повинна мати три яруси. Бо вважається , що будова дідуха втілює в собі сьогодення, минуле та майбутнє. Жито завше на верхівці, другий ярус – пшениця, а внизу – овес. Коли небагато є пшениці, можна вівсом наповнити другий ярус. Тільки овес все одно обов’язково повинен бути внизу. Ніби підпирати всі верхні яруси. А верхівки дідухів у мене прикрашає соломяний янгол.

Щоби мати вдатну прикрасу дому до різдвяних свят, треба посіяти рослини, пожати, потім добре просушити, далі розділити на колінця, посортувати. Коли все це зроблено, треба мочити та плести. Багато кропіткої праці потребують дідухи. Для дідухів потрібно брати зернові з «пустим» колоссям – коли зерно ще достигло. Такі дідухи не будуть осипатися. Щоби символ постояв подовше у домі, не варто всередину класти квіти, які швидше в’януть та чорніють. Добре зроблений дідух може десятиліттями зберігатися в кімнаті, захищеній від вологи та сонця.

— Вишуканості вашим дідухам додають квіти, які ховаються поміж колосся. Якими дарами природи прикрашаєте свої вироби?

— Предки вірили, що чим багатше виглядає дідух, тим урожайнішим буде рік, тому прикрашали його засушеними квітами та стрічками. То й сама ніколи не забуваю про оздоблення різдвяного символу, аби той виглядав святково. У теплу пору збираю біля дому та на полях квіти. Ще висіваю кермек та геліхрізум (або ще солом’янка) – квіти-сухоцвіти. На полях зриваю волошки, конюшину польову, мак дикий, а також різні трави – пажитницю, осокові, безсмертник. От безсмертник – символ довголіття, здоров’я, безсмертя людської душі, тому має обов’язково бути в дідуху. І ось цими усіма травами-квітами і прикрашаю свої дідухи. Якщо кермек та геліхрізум – просто оздоби, то інші трави – символи. Оберегове значення рослин йде ще з давніх-давен. Бо пращури вірили в силу оберегу та вважали, що своє помешкання необхідно захищати від знегоди, злого духу, недоброго ока. Ось так від давнини і до сьогодні кожна рослина виконує певну нішу.

— Пам’ятаю, бабця і мати все клали на стіл малого дідуха. У сусідки сніп був більший. Ви, зазвичай, дідухи якої величини робите?

— Взагалі, дідухи можна виготовляти різної величини – від маленьких й аж до стелі. На жаль, квартири багатьох людей не надто високі. Великі дідухи їм незручно тримати, бо багато місця займатимуть. От я, враховуючи можливості наших мешканців, роблю дідухи середніх розмірів, які би були компактними для будь-якого помешкання. Приблизно 30-75 сантиметрів довжини. Аби могти робити великі дідухи, потрібно ще й конструкції спеціальні мати. Мені це без потреби, тому масивні ніколи не виготовляла. Величезні зараз можуть пригодитися хіба що як прикраса до школи, в будинок дитячої та юнацької творчості чи музей. Такі для загального огляду в період свят. До того ж для виготовлення великих атрибутів потрібно чимало матеріалу та й часу для праці. Мої маленькі та середнього розміру дідухи можуть бути на ніжках та йти снопиком. Дідухи на ніжках виготовляти складніше, бо потрібно опору шукати. Аби трималися міцно й рівно, не падали.

— Чула, дехто спалює дідухів після свят? Це справді прийнято робити? Таку красу палити?!

— Згідно із традиціями наших дідусів-бабусів, дідух потрібно було завжди спалювати після Водохреща. Бо ніби символ може втягувати у себе всю енергетику в домі, при цьому, як хорошу, так і погану. Тільки таку красу, яку от плетуть наші народні майстри, шкода спалювати. Тож після різдвяних свят, замість спалювання, просто виношу свої дідухи надвір. Щоби провітрилися, щоби всі павучки з них повилізали. Так, мій перший дідух стоїть під образами вдома вже п’ять років. Цей виріб – початкова моя робота. Ним дорожу, нікому не віддаю.

— Мені колись старші люди повідали, що дідух колись дуже шанували. Був дідух удома – не треба було і ялинки.

— Дідух — це символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців. Дідух встановлювали на покуті — найпочеснішому місці у хаті. Цікаво, що дідух може стояти в домі замість ялинки. Ще на початку ХХ століття в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а сніп. Робили дідухи з зернових, з яких випікали хліб. А щодо вічнозелених красунь, то ялинки від Європи з’явилися і в Росії. До Росії та України новорічні звичаї привіз Петро I. Ось так у XX столітті ялинка стала важливим атрибутом зимових свят. Прикро згадувати, скільки тисяч дерев вирубується щороку заради традиції. Хоча встановлення зеленого деревця – то й не наша зовсім традиція.

— Певне, праця над різдвяним символом потребує немало часу?

— Звичайно, потрібно чимало старання й душі викласти у свою працю, аби зробити добрий виріб. Хто не любить сим займатися, тим ремесло не буде вигідне, адже прибутку від нього буде небагато. Якщо взялися за якусь справу, та не маєте бажання працювати над матеріалом, краще не змушувати себе. Як діло не лежить до душі, то перші невдачі спонукатимуть вас відмовитися від заняття. Та коли перед вами тверда мета – освоїти техніку плетіння, до останнього вивчатимете її, вчитиметеся на помилках. От я постійно аналізувала. Не вийшов виріб так, як треба. А чому? Що пішло не так? Ось так розглядаю кожну деталь, вчуся на помилках, повторюю знову і знову та йду далі. Знову натрапляю на похибки, вивчаю, що не так, виявляю і далі крокую.

Хоч уже багато років плету з соломи, та не все ще вивчила. Буває, помиляюся. Продовжую вдосконалювати майстерність, вчуся на основі перегляду робіт інших майстрів. У соцмережах слідкую не тільки за українськими умільцями, але й майстрами з зарубіжжя – Америки, Польщі, Словаччини. Дуже подобаються дідухи таких талановитих та працелюбних майстрів, як Інна Чонка, Марія Кравчук, Олексій Пшеничнюк. Ці умільці часом виготовляють і великих дідухів – до стелі. Майстер народної творчості, соломкар Олексій Пшеничнюк веде власний гурток зі соломоплетіння, організовує майстер-класи. Навчання із соломоплетіння проводить і народна майстриня Марія Кравчук. Вироби із соломи Марії Кравчук із волинського села Туличів побували на фестивалях і виставках в Англії, США, Франції, Нідерландах, Канаді, Бельгії, Німеччині. Часом порівнюю свої вироби з їхніми. Бачу, чужі кращі, витонченіші. Розумію, далеко мені ще рівнятися з іншими майстрами. Та, водночас, стимулюю й себе працювати над технікою, вдосконалюватися. Працюю настільки, наскільки Господь дав таланту.

Спілкувалася Анна СЕМЕНКІВ

Джерело: ternopoliany.te.ua

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register