Чужих дітей не буває: жителі Тернополя присвятили своє життя допомозі неповнолітнім

В 1998 році в місті Тернопіль почав працювати заклад, що займався, в основному, доглядом за дітьми, які жили на вулиці і жебракували – “Притулок для неповнолітніх”. З моменту появи установи минуло вже 20 років, змінилася її назва, тепер це – “Центр соціально-психологічної реабілітації дітей”, але проблема малюків, які з тих чи інших причин не отримують повноцінного батьківського догляду, на жаль, досі існує.

 Коли батькам не до дітей

  • На початку діяльності, основним контингентом діток, які до нас потрапляли, були “діти вулиці” віком 12-15 років – каже Завіша Володимир – директор закладу. – Зараз вихованцями є діти з неблагополучних сімей (з родин алкоголіків, наркозалежних; з сімей, де батьки ведуть аморальний спосіб життя тощо), рідше сироти.

Зараз в центрі перебуває 25 малюків. Вихованці проживають в закладі тимчасово – до повернення в сім’ю, переведення в дитячий будинок, або ж усиновлення. Школярі відвідують заняття в ЗОШ №13, молодші займаються з вихователями в стінах центру. Проте основним напрямком діяльності педагогів є психологічна реабілітація. Дітей навчають не замикатися і не озлоблюватися, сприймати звичайні речі, як належне, а не як те, що завтра наврядче буде (в перші дні перебування в центрі, багато з вихованців намагаються запастися хлібом, заховати на “чорний день” цукерку – страшно, але факт…)

Чи просто подарувати дитині сім’ю? 

Процедура усиновлення, в середньму, триває близько 3-4 місяців. З них 1-2 місяці йдуть на збір потрібних документів, решта часу витрачається на налагодження контакту з дитиною. Якщо аналізувати статистику кількості всиновлень зараз і в минулому, то приємно повідомити, що вона зросла. Співробітники установи пишаються тим, що нещодавно удочирили дівчинку віком 12 років (переважно всиновлюють немовлят), а в поточному році вже троє вихованців знайшли сім’ї.

Близько 80% дітей повертаються до рідних батьків, звичайно, після виконання останніми умов соціальних служб. На жаль, є випадки, коли малюки після того, як трохи поживуть з своєю сім’єю, повертаються під нагляд працівників центру.

І ти розумієш, що не все в цьому світі втрачено… 

Зараз закладу допомагає багато тернополян. Містяни приносять одяг, іграшки, канцелярію, різні смаколики. Працівники жартують, що від кількості речей, в дитячих гардеробах, просто шафи ламаються. Тому, якщо хочете зробити приємне діткам – несіть канцелярію, вона завжди потрібна, або солодощі, бо хоча на харчування виділяється достатньо коштів малюки не дозволять цукеркам зіпсуватися. Ще пан Іван розповів цікаву річ: студенти-іноземці часто купують торти, фрукти і приходять в центр, щоб відсвяткувати свій день народження з його вихованцями. Було б класно, якби ми запозичили в них таку чудову традицію!

На завершення…

Просто не можу не написати про те, як захоплююся людьми, які присвячують своє життя допомозі іншим. Атмосфера в закладі надзвичайно тепла і сімейна. Тут пахне борщем і звідусіль чутно веселе дитяче щебетання. Шкода, що є діти, які позбавлені батьківської турботи, але добре, що є люди, яким ці малюки не байдужі.

Вхід

Вітаємо! Це форма входу для власників підприємств

Запам'ятатит мене Забули пароль?

Відновлення паролю

Register